Клади перед людей хліб на столі... - 9 Жовтня 2010 - Школяр
ШКОЛЯР
ГоловнаРеєстрація Вхід
Ви увійшли як Гость · Група "Гості"Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Здоров-Я [237]
ЦІКАВИНКИ [116]
ПРИРОДА І МИ [33]
МІСТО КОРЮКІВКА [7]
САЙТ [6]
Свята [22]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 239
МИШКА-НОРУШКА
Календар
Архів записів
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Холминський Будинок творчості

    Рибинська ЗОШ І-ІІІст.

    Статистика
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    [ ХТО БУВ НА САЙТІ ]
     
    Головна » 2010 » Жовтень » 9 » Клади перед людей хліб на столі...
    23.17.51
    Клади перед людей хліб на столі...

    Клади перед людей хліб на столі...



    Із давніх давен господар, обходячи восени своє обійстя, відчував особливий щем душі — радів, споглядаючи повну комору, чи, навпаки, впадав у тугу від думки, що хліба не вистачить до нового врожаю. Недарма в більшості мов слово «хліб» є багатозначним: це й головний продукт харчування, і основа самого буття. Напевно, жодному іншому витвору людських рук не присвячено стільки прислів’їв, приказок, прикмет та ритуалів. Але давайте поговоримо про хліб не з точки зору етнографії, а в ракурсі езотерики й метафізики — тобто знань про світ, котрі, на відміну від законів «просто» фізики, формулами не описуються. Проте заперечити існування так званих тонких матерій не в змозі навіть найзапекліші матеріалісти...

     
    Замість підпису нотаріуса — буханець хліба

    До сьогодні українці, заходячи до когось уперше в дім, обов’язково приносять хліб — щоб той завжди був у господарів на столі. З хлібиною йдуть на родини й поминки. Хлібом–сіллю благословляють молодят і зустрічають дорогих гостей. А ще є чудова традиція пригощати маленьких дітей хлібом «від зайчика»... Або візьмемо звичай, котрий навряд чи відомий сучасним городянам, проте його все ще дотримуються в наших селах. Коли хтось приносить вам до хати молоко, його треба одразу перелити у свою посудину, а в порожню чужу банку покласти посипаний сіллю штамочок хліба — це й пригощання для корови–годувальниці, й оберіг від лихого ока.

    Коровай фігурував колись як жертвенна річ (на зв’язок слів «коровай» і «корова» вказував відомий етнограф Хведір Вовк). Проте за «мурами віків» майже загубилася ще одна важлива хлібна функція. А саме — хліб як знак взаємної згоди. Згадаймо звичай обмінюватися хлібом на сватанні. Можна припустити, що були часи, коли хлібом обмінювалися при будь–якій домовленості (а ще раніше — спільно варили кашу). Очевидно, цей простий рух — «я даю тобі свій хліб, а собі беру твій» — для наших пращурів означав те ж саме, що сьогодні значить підпис нотаріуса.

    Уявімо таку картину: бізнесмени після успішного завершення переговорів, потиснувши один одному руки, обмінюються хлібом — і жодних тобі паперів та фірмових печаток. З точки зору правознавства — абсурд. Але, як казав герой Стругацьких, «не одним законом жива совість людська». Можливо, наші далекі–далекі предки теж сповідували філософію, котра сьогодні багатьом здається фантастичною...

    — Порушувати домовленість — це насамперед шкодити самому собі, — каже дипломований психолог Катерина Клименко. — Кожен, напевно, може згадати такі випадки: зопалу пообіцяв щось зробити, проте не зміг, а зізнатися й перепросити сміливості не вистачило, і от ти вже собі не господар — уникаєш зустрічей з людиною, випадково стрівшись, відводиш очі, брешеш. Стан такий, що й ворогу не побажаєш... Звичай скріплювати угоду святим хлібом свідчить, що в прадавні часи люди розуміли силу сказаного слова. Не виконати угоду, а тим більше свідомо обдурити когось — значить перекрити собі енергетичні канали. Недотримання слова може навіть стати причиною розвитку хвороби.

    «Як не з’їм, то понадкушую» — собі на біду

    Катерина Клименко народилася на Рівненщині, виросла на Кіровоградщині, а з 1976 року мешкає в кримському Партеніті. І зараз розмовляє чудовою українською мовою. Пишається багаторічною дружбою з письменником Олесем Гончаром. Саме Олесь Терентійович порадив Катерині вступати до Сімферопольського університету — на відділення української філології. Диплом отримала в 37 років. А згодом стала дипломованим психологом і... ясновидицею. До неї часто звертаються люди за порадою. Пані Катерина працює психологом виробничого підприємства «Таврида» (селище Кипарисне).

    Цілительством не займається. Каже: «Я не лікую, а лише допомогаю витягти інформацію про те, що могло призвести до хвороби». А ще Катерина Андріївна цікавиться етнографією, бо вважає, що в кожному прадавньому звичаї відбивається світло первозданної мудрості, якою володіли наші далекі пращури. Її «езотеричні» пояснення традицій, пов’язаних із хлібом, звісно ж, не є істиною в останній інстанції, проте спонукають до цікавих роздумів.

    — Наші бабусі щотижня пекли хліб, — каже пані Катерина. — Діжку, в якій замішувалося тісто, не мили, залишали в ній маленький шматок. Таким чином відпадала потреба в дріжджах. Хліба і їжі готували рівно стільки, щоб практично все було з’їдене. Якщо щось залишалося, то віддавали худобі. Але весь час годувати худобу харчами зі столу вважалося гріхом. А тим більше — викидати їжу на смітник. А що ми маємо сьогодні? З одного боку, плачемо, що продукти дорожчають, а з іншого — українці щоденно викидають на смітник тонни харчових відходів. Ця переведена й викинута як непотріб їжа забирає нашу життєву енергію.

    Мені одразу пригадалося класичне: не залишай шматок, щоб він вночі за тобою не бігав. Виходить, за цим забобоном стоїть підсвідоме знання, що недоїдена страва — це не тільки неповага до людської праці, а й шкода власному здоров’ю? Тож треба купувати–готувати рівно стільки, скільки з’їси.

    Енергія ненагодованих

    На жаль, сьогодні майже забулося ще одне мудре правило народної етики.

    — Споконвіку вважалося, що кожного, хто переступив поріг твого дому, — знайомий він тобі чи ні, приємний чи не дуже, — треба запросити до столу. Вже сам факт, що «неприятель» зайшов до тебе в хату, розцінювався як знак примирення... Побачив зморену людину на вулиці — також запропонуй їй шматок хліба та воду. Моя бабуся розказувала, як у війну через їхнє село йшли солдати, й люди ділилися останнім, — згадує Катерина Андріївна. — При цьому не має значення, свої це солдати чи чужі: йде стомлена людина — допоможи їй хоч чимось. Не зробити цього означає позбавити себе Божої благодаті.

    А тепер–но, шановний читачу, поміркуймо ось над чим. Можливо, традиція спочатку нагодувати людину і тільки потім наймати її на роботу була не лише перевіркою, чи гарний перед вами робітник? Очевидно, наші предки підсвідомо розуміли, що не нагодувати працівника — це зробити гірше собі. Уявіть–но, людина працювала у вашому домі цілий день голодною. Так, ви їй заплатили гроші, але вашу оселю вона покинула з несвідомим відчуттям дискомфорту — навіть шматка хліба ніхто не запропонував. І ця людина, не підозрюючи того, мимоволі забиратиме енергію — від вашої оселі і всіх, хто мешкає в ній. Кажете, звучить ненауково? Але хіба наука знає все?..

    Моя покійна бабуся була принциповою нелюбителькою салату олів’є. Вона навіть за стіл не сідала, коли бачила тарілку з цим «делікатесом». Бабусині подруги до всіляких салатів теж ставилися з пересторогою. Я це вважала старечими дивацтвами, бо ж як можна не любити олів’є? І от недавно в книзі знаного кулінарознавця Похльобкіна прочитала, що салати, особливо, в стилі «вінегрет», не були властиві східнослов’янській кухні. У Росії вони з’явилися лише в XIX ст. — як запозичення з Європи. Але й тоді попервах їх робили лише з одного овочу — салат огірковий, буряковий, картопляний тощо. Так само не змішували різні види грибів, риби, м’яса.

    — У всякого продукту — своя енергетика, — пояснює Катерина Клименко. — І коли вони змішуються абияк, їхня корисна дія зменшується. У чому секрет популярності українського борщу? Очевидно, в цій страві геніально поєднано інгредієнти. Це, мабуть, той випадок, коли рецепт підказано самим Господом Богом... У давнину не практикувалася дрібна нарізка продуктів — все різалося великими шматками. По–простому кажучи, люди тоді не лінувалися жувати, у них здоровішими були не лише зуби, а й весь шлунково–кишковий тракт. Це не значить, що на олів’є чи оселедець під шубою треба накласти табу. Але стравам цим місце лише на святковому столі. Взагалі, поділ на їжу буденну і святкову, пісну й скоромну має глибокий не лише релігійний, а й філософський зміст. Тут є й повага до праці, до природи, до Бога, й захист від переситу. Колись було навіть поняття таке — буденний хліб. Тобто хліб із борошна грубого помолу, котрий їли в будень. А паляниця — білий пишний хліб — вважалася символом свята.

    Хто готує з радістю — поповнює їжу вітаміном

    Наостанок я запитала Катерину Андріївну, чи мають значення думки, з якими ми готуємо їжу і сідаємо до столу. Ось її відповідь:

    — Думки — це тонка матерія. Немає приладу, який міг би прочитати, про що ми думаємо, але думки, безперечно, існують. Більш того — люди відрізняються один від одного насамперед способом мислення. Будда колись сказав: «Все, що ми є, — це результат наших думок». З яким настроєм ви прокидаєтеся вранці? Як сприймаєте життєві негаразди? З думкою: нічого, прорвемося, Бог і добрі люди допоможуть? Чи з одвічним ниттям: «Боже, яка я нещасна, чому людям щастить, а в мене самі проблеми»? Як показує життя, оптимісти щасливіші за песимістів. Насамперед тому, що вони ХОЧУТЬ бути щасливими... І коли ти сідаєш за стіл з подякою Господу, природі, людям, котрі все це виростили, то навіть звичайна картопелька й капуста смакує тобі, як найдорожчий делікатес. Так само і з готуванням. Недарма колись жінкам у жалобі не дозволялося куховарити на весіллі... Коли ми готуємо з гарним настроєм, їжа наповнюється найголовнішим вітаміном — «вітаміном радості». І піде на користь тим, хто її їстиме.

    Тож, шановні жінки, можливо, заяложений вислів про «шлях до серця чоловіка» треба розуміти образно, а не буквально? І чоловіки насправді люблять нас не за вміння готувати смачний борщ, а за ту любов, яку ми в цей борщ вкладаємо?..

    Світлана ГОНЧАРУК


    НАРОДНІ ПРИСЛІВ’Я ПРО ХЛІБ

    • Грушка — минушка, а хліб — кожен обід.

    • Житній хліб пшеничному калачеві дід.

    • Калач приїсться, а хліб ніколи.

    • З’ївши калач, берися знов до хліба.

    • Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі.

    • Коли стало на хліб, то стане й на обід.

    • Найсмачніший хліб од свого мозоля.

    Україна Молода
    Категорія: ЦІКАВИНКИ | Переглядів: 2332 | Додав: VLAS-KOR | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Copyright MyCorp © 2016
    АВТОРИЗАЦІЯ
    Гость







    Группа:
    Гості

    Ми дуже раді, що ви до нас завітали.
    Якщо бажаєте, зареєструйтеся або авторизуйтеся!
    Логін:
    Пароль:
    Пошук
    Будьмо знайомі
    Наш кнопка
    Code
    <a href="http://skolyar-kor.at.ua/"target=_blank><img src="http://i054.radikal.ru/1002/d7/056ee68a2035.bmp"border="0" title="Школяр" width=137 height=50></a>
    -->
    Міні-чат
    Інформація
    Корюківка 
    ХМАРКА ТЕГІВ
    ІНФОРМЕРИ
    [19.02.2010][ПРОГРАМИ]
    Аl-lradio (3)
    [04.03.2010][БІЗНЕС]
    ВЕСЕЛА ФЕРМА (2)
    Block title
                                                                             При копіюванні матеріалів сайту гіпер посилання skolyar-kor.at.ua ОБОВЯЗКОВО